Наприкінці грудня 2020 року Віктор потрапив до Християнської місії «Нове Життя». На той момент його життя вже багато років було пов’язане з алкогольною залежністю. Він працював, намагався жити звичайним життям, але алкоголь поступово забирав дедалі більше.

Віктор згадує, що знав про Бога й раніше, проте це не змінювало його способу життя.

— Я знав, що Бог є, але все одно продовжував пити. Постійно казав собі: «З понеділка кину». Приходив понеділок — і все починалося знову.

Рідні неодноразово просили його залишити алкоголь. Діти говорили, що готові підтримати батька, якщо він перестане пити. Проте самостійно вирватися із залежності Віктор не міг.

Про Християнську місію «Нове Життя» він дізнався від людей, які були пов’язані з місією у Великому Дальнику. Саме вони запропонували йому приїхати та спробувати змінити своє життя.

З того моменту минуло вже кілька років.

Сьогодні Віктор живе у «Притулку для літніх людей та людей з інвалідністю» Християнської місії «Нове Життя». За цей час змінилося не лише його повсякденне життя, а й ставлення до Бога та до самого себе.

— Зараз зовсім інше розуміння Бога. Не тягне ні пити, ні курити. Тепер є бажання жити по-іншому.

Після того як життя почало відновлюватися, Віктор знову повернувся до праці. Близько трьох із половиною років він працював двірником.

А потім сталася подія, яка могла закінчитися зовсім інакше.

Одного ранку Віктор ішов на роботу. На нерегульованому пішохідному переході його збила машина.

Самого моменту удару він практично не пам’ятає.

Почалося лікування та тривале відновлення. У цей період Християнська місія «Нове Життя» організувала для нього необхідну допомогу та догляд.

А згодом до Віктора в лікарню прийшов водій автомобіля.

— Він підійшов і сказав: «Це я той, хто вас збив».

Але замість злості Віктор відповів, що не тримає на нього образи.

Він говорить про цю ситуацію спокійно: сталося те, що сталося, і звинувачувати людину він не хоче.

Та на цьому їхня історія не закінчилася.

До аварії у Віктора практично не було сучасних документів — залишався ще паспорт радянського зразка. Саме чоловік, який був за кермом тієї машини, згодом почав допомагати йому з оформленням документів.

Вони продовжили спілкуватися.

Водій навідував Віктора, а Віктор бував у нього вдома. Те, що почалося з дорожньої аварії, поступово перетворилося на знайомство, якого за інших обставин могло б ніколи не бути.

Сам Віктор сьогодні дивиться на це через призму віри.

Можливо, каже він, навіть через складні й болючі обставини Бог може звести двох людей і використати цю зустріч для чогось більшого.

Для одного ця історія стала можливістю допомогти людині, яку він випадково травмував. Для іншого — ще одним свідченням того, що після важких подій життя не обов’язково закінчується.

Іноді саме після них починається зовсім інший його етап.

У житті Віктора й раніше були ситуації, після яких він дивом залишався живим. Він згадує серйозну автомобільну аварію, коли машина рухалася на великій швидкості. Попри сильний удар, він та ще двоє людей залишилися живими.

Колись він сприймав такі випадки просто як збіг обставин.

Сьогодні бачить їх інакше.

Найбільша зміна сталася не навколо нього, а всередині.

У 2026 році Віктор прийняв водне хрещення, свідомо підтвердивши свою віру в Бога.

Людина, яка роками відкладала зміни «до наступного понеділка», сьогодні говорить уже зовсім інші слова:

— Якби не Бог, не знаю, що б у мене зараз було. Слава Богу, що тепер не тягне назад. Є можливість змінюватися — і є бажання.

Історія Віктора ще не завершена.

Але сьогодні він має те, чого багато років не міг знайти сам: тверезе життя, людей поруч, працю, відновлені документи, віру та місце, яке стало для нього домом.

І, можливо, найважливіше — більше не потрібно чекати наступного понеділка, щоб почати жити по-новому.